(«Нова Рада» з 11 січня 1918 р.)
«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну
російсько- «большевицька» грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…"
29 січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути (130 км від Києва) відбувся страхітливо-дивний бій. Супроти 4-тисячної більшовицької армії М .Муравйова виступив загін українських студентів. 300 молодих, повних сил та сподівань юнаків безстрашно виступили проти навали більшовицької орди. 300 безвусих вояків хоробро відбивали наступ брудних загарбників, що вже захланно затискали Київ у свої зажерливі лабета. Протягом 5-ти годин студентський курінь на чолі з сотником Омельченком стримував навалу ворогів. Проте незабаром, скориставшись кількаразовою перевагою в чисельності, наступаючі зім'яли оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища та не бажаючи здаватись в полон ненависному ворогові, бійці Студентського Куреня пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені.
Не загоїться ця кривава рана нашої історії. Кровоточить вона вже не кров’ю, а якоюсь затхлою гнилизною віддає… Адже і сьогодні чути несвідомі, врешті-решт бездушні балачки про те, що «легенди треба здавати в архів», про «миф о 300 украинских спартанцев». Історію пишуть переможці, тож тепер відлуння щирих, гордих закликів «Слава Україні!», відлуння гарячих, до останнього відданих Батьківщині подихів, відлуння безстрашності вперше вбивати, вперше тримати зброю в руках, відлуння всеосяжної любові до власної країни видають за «дитячість», «несвідомість»( всупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний!), «зазомбованість».
27 студентів і гімназистів (серед них – Головощук, Божко-Божинський, М. Лизогуб, О. Попович, В.Шульгин, П. Кольченко, М. Ганкевич, Тарнавський, Соколовський та ін.) були захоплені в полон. Душевний спокій, впевненість у тому, що вони все роблять правильно, любов до України не зробили їх рабами страху та ницості. Дивлячись у вічі смерті, гімназист Пипський почав співати національний гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили всі засуджені на смерть. Жорстока була розправа з цими героями. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Декілька бійців, яким вдалося врятуватись, вночі розібрали залізничну колію і все-таки на кілька днів затримали наступ червоної гвардії. І хто після цього насмілиться назвати їх «дітьми, які не знали, що роблять»??! Після звільнення території України від більшовиків, за розпорядженням українського уряду, 19.3.1918 у Києві відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Кругами.
Сьогодні 29 січня 2010 року у Львові була проведена смолоскипна хода, щоб ушанувати пам’ять Героїв Крут. Без підтримки будь-яких організацій чи партій, активна молодь Львова зібрала близько 800 людей різного віку, котрі плече-в-плече несли смолоскипи та гукали: «Слава Україні!», "Крути, Крути - вас не забути!". О 19.30 організована колона рушила від пам’ятника Іванові Франку і дійшла до підніжжя Високого Замку. Відверто кажучи, не очікувала побачити такої кількості людей. Люди різного віку приєднувалися до ходи, гукали "Слава Героям Крут!". Приємно вражена і організацією, хоча молоді все-таки ще є багато про що подбати. Звісно, зорганізувати таку кількість людей складно, але прагнути до кращого завжди можна. Подаю фоторепортаж із цієї смолоскипної ходи.
«Пітьма боїться світла», - у промові сказав один з автономних націоналістів. І справді, полум’яніли власноруч зроблені смолоскипи, здіймався дим, що проганяв темряву. Думки, слова вшанування понеслись високо вгору до душ малолітніх героїв, що не побоялись стати на оборону рідної країни, що відважно взяли зброю невмілими руками, які віддали своє життя за те, щоб зупинити більшовицьку наволоч. А ТИ готовий стати на оборону своєї держави, взяти владу у свої руки та боротись до кінця свого життя за її добробут??!
The Battle of Kruty was a battle which took place on January 29, 1918, near Kruty, a small railway connection about 130 kilometres northeast of Kiev (Kyiv), Ukraine.
